"Гибридна" війна в тилу

"Гибридна" війна в тилу

Про військові дії на передовій ми всі маємо певну уяву. Можливо, не стовідсоткову, але хоч якусь.

Щодо тієї війни, яка точиться в тилу, переважна більшість українців жодної уяви не має.

Не мав її і я. Доти, доки не обійняв посади і не поринув в тенети «політично-економічного спруту».

Мова піде про організацію політичного та економічного життя Луганщини.

Прибувши в область, не маючи ніякого досвіду про те, як працює державний апарат, я був щиро переконаний в тому, що при наявності бажання і волі, я зможу досить швидко змінити склад життя в області, який утворювався «батьками регіону» на протязі багатьох років.

Виявилось все набагато складніше.

З самого початку я поставив перед собою дві фундаментальні задачі: боротьба з грабіжництвом в області та боротьба з проявами сепаратизму. З першого дня я заявив, що в мене не існує своїх чи чужих, і відповідати за скоєне будуть всі, не зважаючи на політичні прапори. Я відмовився від політичної діяльності, намагаючись всю свою увагу сконцентрувати на господарській діяльності регіону.

Опір чиновничого апарату я почав відчувати з перших днів: відвертий саботаж, ігнорування розпоряджень, використання бюрократичних механізмів для блокування тих чи інших рішень. Засобів – безліч.

«Війна» на внутрішньому фронті розпочалась з другого дня мого призначення, а саме – з першої ж наради з очільниками силових відомств. На моє запитання «які порушені справи щодо чиновників адміністрації?», я отримав відповідь що жодних претензій правоохоронці ні до кого не мають. Пройшов тиждень, за який я отримав чимало інформації від мешканців, щодо зловживань в різних галузях господарства, які організовують співробітники ОДА. На наступній зустрічі з силовиками я почав задавати їм конкретні запитання щодо конкретних посадовців, розповідаючи про конкретні схеми. І що я почув? “Ой« да! Ми по цій справі працюємо! Нам треба ще трошки часу і ми їх всіх будемо заарештовувати!» Я дуже хотів, щоб всі бариги-чиновники переїздили до СІЗО саме зі своїх кабінетів, тому вирішив не звільняти їх негайно, а чекати завершення оперативних дій.

Минуло два місяці. Я чув ті самі відповіді: «ще трошки треба зачекати». Не маючи бажання чекати, я звільнив одного з своїх заступників, на якому (за моєю інформацією) сходились струмочки зловживань в сфері ЖКГ. Решта продовжувала перебувати на посадах.

Минуло ще чотири місяці! «Як просувається справа щодо М. та О.?» – «Працюємо, ще трошки часу треба». Мій терпець увірвався і, не дочекавшись нічого від «компетентних органів», я вимушений був просто звільнити цих фігурантів (знаючи про їхню діяльність, я просто не мав морального права доручати їм будь-які проекти, що гальмувало розвиток і реформи в області).

Час плине дуже швидко. На передодні місцевих виборів в області (проти проведення яких я категорично виступав) я почав спілкуватись з різними політичними місцевими «лідерами». Дуже швидко я відчув огиду до цих діячів, бо переважна більшість з них – звичайнісінькі політичні бариги для яких політика – лише засіб для збагачення. Таких персонажів повно в усіх таборах! Складається враження, що ці пройдисвіти просто між собою поділили політичні бренди. Розуміючи все це, я намагався відсторонитись від всіх політичних течій місцевого ґатунку, аби не потонути в цьому лайні. Подальші події показали мою повну правоту.

За цей час, в колі правоохоронців, мені вдалось зробити лише один, але дуже важливий вчинок. Ще до свого призначення, я багато розповідей чув про легендарного «Залізного Толіка» (генерала МВС Науменка), який отримав своє прізвисько за любов до металобрухту. За моєю інформацією, ця людина не лише займалась «власним бізнесом», але й підкорила собі всі злочинні потоки, які кришували й інші правоохоронці та підрозділи ЗСУ (в тому числі – контрабанда). Після розстрілу мобільної групи Ендрю, я мав відверту розмову з генералом, під час якої я йому прямо сказав: «я з тобою працювати не буду. У тебе є два шляхи: або піти, зробивши щось корисне для людей, або – піти в такому лайні, в якому ти перебуваєш зараз». Генерал був на стільки переконаний в своїй безкарності, що не дослухався до моїх слів. В результаті, він пішов. Пішов, залишившись легендою всього негативу, що й досі існує в області.

Запропонувавши, замість Науменка, полковника Покиньбороду, я отримав союзника, який так само, як і я, ненавидить корупцію і намагається мені допомагати в цій боротьбі. Кілька місяців ми вдвох боролись за звільнення корумпованих заступників очільника нової поліції. Зробили!

Паралельно, я почав, нарешті, будувати команду державних службовців, які поділяли мої погляди.

Нарешті, після шести місяців виснажливої боротьби, ми почали робити перші кроки по руйнації СИСТЕМИ. І вона миттєво відреагувала.
-------------------------------------------------------------
Повний текст за посиланням http://tuka.com.ua/hybrydna-viina-v-tylu/
Популярное