Everything.kz

Чому в нас діти ростуть егоїстами або спроба рецепту, як змінити наше життя на краще

Чому в нас діти ростуть егоїстами або спроба рецепту, як змінити наше життя на краще
Чому в нас діти ростуть егоїстами або спроба рецепту, як змінити наше життя на краще В сучасному суспільстві, не тільки українському, а Західному, домінує одна соціально-психологічна проблема, яка хоч прихована, але напевно червоною ниткою проходить крізь уклад життя в усіх сферах. Маю на увазі людський індивідуалізм, в гострих формах егоїзму, концентрації на своєму Я, на противагу сім’ї, колективу, громаді. Це закріплюється, чи вже давно закріпилось в законодавстві, в нормах життя. Право на то, право на це. Людина із своїм Я стала вище за МИ, за Бога. І нещодавно я почув від однієї людини просте пояснення ЧОМУ. До середини 20 століття в переважній більшості сімей народжувалось багато дітей. Так, була висока дитяча смертність, але діти росли Населення збільшувалось, хоч і були війни, голоди, проблеми. І щось в Західному світі змінилось після останньої великої війни. Все менше народжувалось дітей, часто батьки через брак часу, можливостей, не розуміння потреби почали заводити одну, максимум дві дитини. Коли багато дітей, старші починають турбуватись за молодших, вони разом граються, працюють, вчаться. Одним словом, набувають всіх необхідних навичок для життя в суспільстві. Колись дитина окрім сім’ї, родини, попадала на вулицю, де діяла міцна парубоцько-дівоча громада, із появою громадських організацій – якась із них. Було безпосереднє спілкування, ЖИВЕ. Батьки турбувались про всіх, розподіляли увагу на всіх, тому діти переймали цей спосіб ставлення до інших. Любов всіх. Тепер дитина одна, вся увага батьків на неї, не виховування, а задоволення її примх. Батьки зайняті, часто не мають часу на спілкування із своїми чадами. Також діти не мають можливостей соціалізуватись з однолітками (нема братів і сестер), немає традиційних форм парубочих чи дівочих громад із суворим контролем за мораллю. Немає великих можливостей бути членом якихось дитячо-юнацьких організацій. Держава цього не заохочує, не підтримує розвиток цього сегменту. Так як це робиться деінде, чи як було з піонерським рухом в Союзі. Які ж цінності домінують в дитини? Моє, для мене, мені. Я хочу, мені треба. Дитина не отримує любові і уваги в сім’ї, не має цього і в школі, яка занедбала виховний процес. Натомість батьки пробують компенсувати любов грошима. Заробітки – розваги, клуби, дискотеки, мобіли, потім навчання, в процесі – хабарі, «пропихання», щоб дитині добре було. Ніхто, узагальнюючи, не вчить молоду людину ЖИТТЯ, лише намагаються полегшити їй його. Мало молоді виростає самостійною, відповідальною, само організованою, готовою до сімейного життя. Чому в нас так багато розлучень? Бо не було доброго прикладу сім’ї в їхніх батьків. Бо не виховано в добрих цінностях любові. І це все переноситься на суспільне життя, політику, бізнес, культуру. Партії в нас не для вирішення справ громади, певної верстви, стану, групи, а для егоїстичних інтересів її лідерів. Які в нас партії НАРОДНІ, створені знизу, фінансовані грошима з внесків? Чому в нас такі слабкі громадські організації? Тому що немає почуття громадської солідарності, співвідповідальності за долю загалу. І де тільки притисне, де постане проблема кровного, спільного, загроза втратити – тоді знову згадуються, що разом всіх не подолати. Звісно, проблема українського індивідуалізму існує вже давно. Це підкреслювали дослідники нашого народу вже давно. Само по собі це явище є нейтральне. Воно корисне, бо є основою свободолюбивості, незалежності свідомості, самостійності. Але чомусь межа наших прагнень до свободи закінчується своєю хатою, подвір’ям, квартирою, сторінкою в соцмережах, можливістю качати фільми із EX.UA. Отже, щоб вирішити проблему соціальної відчуженості, міцної громадянської солідарності, реалізувати гасло «Свій до свого по своє», потрібно просте – найближчих 20 років ВСІМ почати НАРОДЖУВАТИ. Багато народжувати. І ВИХОВУВАТИ. Добре виховувати. Так як батьки-прадіди наші робили. З любов’ю, в праці, в грі, в товаристві однолітків, які граються в доросле життя, навчаючись соціальних ролей. І наші проблеми, негаразди можуть зникнути самі по собі, бо виросте нове покоління. © Микола Бігус #саморозвиток@vhoru
Эта статья была автоматически добавлена из сообщества Твій рух вгору